Шекерик-Доників Петро (20 квітня 1889, село Голови на Верховинщині — ?) — гуцульський громадсько-політичний діяч, етнограф, письменник, військовик.
Народився на Гуцульщині в селянській сім'ї. Закінчив 4 річну однокласну школу, самоосвіта під впливом Луки Гарматія.
1908 — 1910 рр. перебував на військовій службі у 24-му полку піхоти у м. Коломиї. Завдяки його старанням у вище згаданому підрозділі солдатам-українцям дозволили розмовляти рідною мовою. Брав активну участь у створенні, діяльности гуцульського театру у с. Красноїлля під керівництвом Гната Хоткевича. 1911 р. після одруження поселився у с. Жаб'ю (зараз с.м.т. Верховина Івано-Франківської області) де активно займався січовим рухом. Під час Першої світової війни служив при 36 піхотному полку, а також санітаром у військовому госпіталі. Активний діяч Української Радикальної Партії.
Був знайомий з Михайлом Коцюбинським (їх познайомив Володимир Гнатюк), допомагав йому разом з Лукою Гарматієм, подорожуючи горами, знайомитись з життям гуцулів, збирати матеріали для написання роману «Тіні забутих предків».
1918–1919 роки делегат Української Національної Ради ЗУНР від повіту Косів і Трудового Конгресу у Києві. Брав участь у святкуванні Злуки ЗУНР і УНР на Софійському майдані. В парламенті ЗУНР працював в складі шкільної комісії. За завданням отамана Никифора Гірня́ка виїжджав до Повстанської армії генерала М. В. Омеляновича-Павленка з пропозицією об'єднання з УГА.
26 жовтня 1919 р. організував осередок товатиства «Січ» у м. Кам'янці-Подільському. Провів підготовку щодо організації 50 «Січей» в колишній Подільській губернії. У травні 1920 р. заснував осередок товатиства «Січ» у м. Вінниці. Влітку 1920 р. повернувся до Жаб'я, де намагався відродити січовий рух.
1928–1930 роки посол до польського сейму; всіма можливими засобами захищав інтереси українства.
1939 (або 1940) року заарештований НКВД, засланий на Сибір, дальша доля невідома.